Депутат Миколаївської районної ради від БПП Ігор Мухарський і фермер Сергій Протченко повернулися з 30-ої поїздки в зону АТО, куди доставили гуманітарний вантаж 73-ій бригаді, в частину диверсійно-розвідувального підрозділу ВМС України (яку було передано до складу Сил спеціальних операцій).
Крім продуктів харчування, засобів гігієни та новенької військової форми, волонтери передали від дітей Новоодеського району саморобні обереги з державною символікою та посланням від них: «Ми чекаємо вас! Ми дякуємо вам! Ми любимо вас!».
«Буквально за 2 тижні ми зібрали цей вантаж – кава, солодощі, овочі, фрукти, крупи, побутова хімія. До того ж закупили 16 комплектів форми, британки (в комплекті штани, сорочки під бронежилети, куртки, кепки). У зборі цього вантажу дуже допомогли Петровський цегельний завод ДП «Санта- Петрівка», ВЦ «Допомога Українській Армії в місті Новоодеса», яку очолив Юрій Шутяк. Крім того ми відвідали сім’ї бійців, які служать в 73-ій бригаді, щоб мами і дружини могли передати звісточки для своїх синів і чоловіків. Отець Павло з Новоодеської церкви зібрав для солдатів більше 1 000 гривень і передав їх нам для того, щоб ми змогли купити ще що-небудь корисне нашим хлопцям», – розповів Сергій Протченко.
У тривалу поїздку волонтерів провели миколаївські активісти і волонтери Ірина Абрамова, Руслан Пересунько, які також взяли участь у зборі гуманітарного вантажу.
Спочатку створення ВЦ «Перевізник», засновниками якого стали Ігор Мухарський і Сергій Протченко, був сформований кістяк з найбільш ініціативних волонтерів. В організації цієї поїздки волонтерам допомогли ті люди, які спочатку були небайдужі до подій, що відбуваються на сході країни: фермер Лариса Лозицька, депутати Миколаївської районної ради Тарас Кос, Руслан Нерода, Юрій Піньковой, Вікторія Бугровенко і голови сільських рад.
«Жителі Миколаївського району кожен раз допомагають нам, а це головне. Не можу сказати, що люди байдужі до війни і солдатам. Наш район співпрацює з Новоодеським, і хочу сказати, що за два роки роботи ВЦ «Перевізника» не пам’ятаю такої поїздки, в яку люди нічого не передали бійцям», – розповів член БПП Ігор Мухарський.
По дорозі в розташування українського спецназу волонтери заїхали на блокпост в Новоазовському районі, де також несуть службу морські піхотинці, і залишили частину продуктів харчування, посилки від родичів.
Потім рушили в розташування морських котиків. Перше, що запитали бійці 73-ої бригади, коли машина заїхала в розташування: «Як справи в Миколаєві?», і це було стривожено і так щиро. Один з військових, потискуючи руки волонтерам, радісно вигукнув: «Я пам’ятаю цю машину! Ви до нас вже багато разів приїжджали!». Бійці зустріли волонтерів з турботою і ностальгією – запропонували трохи відпочити з дороги, нагодували солдатською їжею, напоїли чаєм.
Спецназівці не ведуть порожніх розмов, особливо, коли рахунок йде на хвилини, а від цих хвилин залежить життя солдата. Тому хлопці багато часу приділяють бойовій підготовці. Один з офіцерів з позивним «Сокіл» (ред. – позивний змінений) розповів, що в порівнянні з першим днем військових дій на території України сьогодні ставлення цивільних до війни занадто змінилося. Люди знають, що війна близько, і допомагати повинні всі, інакше перемога дістанеться ворогові:
«Я кадровий офіцер. Моя справа захищати. Тут немає місця порожнім розмовам, які ні до чого не приводять. Кухонні розмови про політику у нас не ведуться. Тут немає пліток, чуток, обговорень. Ми займаємося бойовою підготовкою, а не міркуванням на тему: «Щоб було б, якби …». І ми знаємо, за що ми воюємо. Радує, що дуже змінилося ставлення людей до війни. А у бійців виріс професіоналізм. Сьогодні люди усвідомили, що значить війна. Зараз йде війна в Україні, а не тільки в Донецькій області. Солдати вже не просять у людей допомоги (хоча жителі найближчих селищ завжди допомагають нам). Хлопці більше розраховують на допомогу Міністерства оборони».
«Сокіл» не сумнівається, що українські військові незабаром звільнять окуповану територію від країни агресора, а поки «потрібно відповідально і свідомо виконувати свою роботу»:
«Ми тут знаходимося вже третій рік. За час служби у нас було всього 4 ротації. Це моя робота. Хтось працює за комп’ютером, хтось ліс вирубує, а наша робота воювати. Незважаючи на режим припинення вогню, знову почастішали обстріли деяких позицій наших хлопців, але з огляду на жорсткі і беззаперечні накази командирів, солдати не відступають і воюють як в останній раз. Додому, звичайно ж, хочеться. Але тут йде війна, а не АТО. Антитерористична операція щось локальне, а тут відбувається глобальне. У АТО беруть участь підрозділи МВС і Нацгвардії, а не військові. Якщо українці, що живуть на півдні, думають, що війна далеко, впевнений, їм дуже не сподобається, якщо вона стане до них ближче … Все закінчиться нашим парадом в Москві. У нас все вийде. Не сьогодні, не завтра, але зовсім скоро все повернеться на свої колишні місця. Перемога за нами».
На зворотньому шляху з сектора «М» (тилові позиції українського спецназу), волонтери, виконавши громадянський обов’язок, розговорилися по душах і розповіли про свої перші поїздки до хлопців:
«Перша поїздка була як в пащу до лева. Ми не знали, куди ми їдемо, і чи повернемося. Тоді ще не було лінії фронту. Пробиралися невідомими стежками повз блокпостів окупантів. Спочатку часто спотикалися на російських, а зараз такі поїздки можна назвати туризмом. Вивчили дороги, запам’ятали, якими шляхами можна дістатися до розташувань наших хлопців … Солдати завжди чекають земляків, а не гуманітарний вантаж, – підкреслив Сергій Протченко. – Їм важливо знати, що про них пам’ятають і чекають на їх Батьківщині. Мирна земля занадто відрізняється від військової території, і коли наші хлопці зустрічають своїх земляків, вони вдихають ковток мирного життя. Ми привозимо їм силу і віру».
Ігор Мухарський зазначив, що Україна не була готова до війни, але народ швидко зорієнтувався, і люди більше перейнялися до українських традицій і солдат.
Від автора: ВЦ «Перевізник» виправдав свій девіз «З рук в руки». Ми дякуємо волонтерів за їх свідомість! Ми дякуємо наших солдатів за їх хоробрість!
Loading ...